Сценарій позакласного заходу "Мова буде жити"

 

«Мова буде жити»

Ролі:  

Конферансьє,      Політв′язень,  Бізнесмен 1,  Бізнесмен 2,  Дівчина з навушниками,  Перший,  Другий,  Третій,  Дівчинка,  Мова,   Янгол

 

До початку вистави фанфари. Виходить хтось на кшталт конферансьє.

 

Конферансьє:  Шановне панство, любі громадяни!

Ми дуже раді, що до нас Ви завітали.

І просимо суцільної уваги,

Щоб ми могли виставу розпочати!

Ми щиро просим відключити телефони

І припинити всі свої розмови!

Він робить неглибокий поклон і йде.

 

Звучить пісня Був’є «Закохані». Її виконує  Політв’язень  (на одязі зазначені заборони укр.мови  або фотографії звинувачених у націоналізмі) та Мова (виконує тільки приспів). У цей час Мова виконує танець, з 3—4 учнями.

 

Політв’язень. Зацькована, замучена,

У заборони вдягнена

Вкраїнська мова в світі цім жила.

Крізь терни пробиралася,

Боролась, не здавалася,

Бо для народу рідною була.

 

Приспів:

Візьміть в свій дім, візьміть в свій сон,

Серця хай наші б’ються в унісон. (приспів повторюється двічі)

 

Зацькована, приречена,

Ненавистю обпечена,

Занурена у болісний туман.

Від злих очей ховалася,

Бо вижить намагалася,

Та знову кров точилася із ран.

 

Приспів.

 

Закохані, замріяні,

По всесвіту розвіяні

Вкраїнці мову рідну … БЕРЕЖУТЬ?

Та видно не судилося,

Все тихше в грудях билася

Та мова, що вкраїнською зовуть.

 

Приспів.

 

Мова підходить до краю сцени, сідає, обхопивши руками коліна, і тихо говорить: «Впустіть в свій дім, впустіть в свій сон...»

У цей час з’являються люди: Бізнесмен, який голосно говорить щось російською мовою в телефон, другий  Бізнесмен іде розмовляючи по телефону й розмахує руками, Дівчина в навушниках, яка йде пританцьовуючи.

Побачивши їх, Мова встає та підбігає до кожного з них (до Бізнесменів) зі словами: «Впустіть в свій дім», але вони відмахуються від неї. Коли Мова вирішила наблизитись до Дівчини, вони кричать: «Пішла геть!», наближаються до неї і Мова сідає на край сцени, кладе голову на коліна і обіймає коліна руками. Бізнесмени йдуть.

Дівчина витягає 1 навушник з вуха, роззирається довкола, знизує плечима, вдягає навушник і йде зі сцени підспівуючи: «Между нами тает лёд».

 

На сцену виходять Троє з транспарантами, на яких написані вислови про мову. (можливо ногами чи транспарантами відбивають ритм, може виходять під «We will rock you")

 

Перший.  Между нами тает лёд,

Онемел украинский народ.

Скоро он ко дну пойдёт

И его уж никто не найдёт.

 

Другий.  Доборолися! Добалакались!

Досварилися, аж гримить!

Україно, чи ти була колись

 Незалежною хоч на мить.

І невже мова в нас існувала,

Справжня мова, а не діалект?

Що тепер з усіма нами стало,

Де згубили ми свій інтелект?

Чом тепер по чужому говорим,

Чом ми мову забули свою?

Боже правий, що скажеш робити,

Як оцю побороти біду?

 

Третій. Мову нашу вбиваєм щоденно,

Хтось зумисне, а хтось просто так.

Забуваєм своє ми коріння.

Кожен з нас - то найгірший лайдак.

І підемо ми в світ жебраками,

І у всіх будем мови просить.

Бо не вміли в свій час цінувати

Скарб отой, що народ наш живить.

 

Перший. Нації вмирають не від інфарктів, спочатку в них відбирають мову.

 

Розвертаються і йдуть зі сцени

 

З’являється дівчинка, яка співає:

Дівчинка.  Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона впала, до землі припала… (на слові «припала» голос і інтонація знижується). Затихає і підходить до Мови, яка ніяк не реагуватиме на запитання.

 

Дівчинка.  — Тобі погано?

                   — Чому мовчиш?

 

Трохи відходить, знизує плечима.

 

Не знаю я, що маю тут робити.

Знайшла біду. Та як їй раду дать?

Хто знає, як погано їй у світі,

Чому сумна і хоче лиш мовчать?

Чи зможу обігріти цю нещасну,

Чи зможу словом їй допомогти?

Зустріла дівчину сумну й прекрасну,

Спокійно не могла повз неї йти.

Вона мовчить. Одні лиш сльози ллються,

Така журна… Образили її??

На жаль, є люди, що з усіх сміються,

Їм треба знищити, принизити й піти.

 

Сідає поруч, обіймає себе за коліна й сидить.

Виходить  Янгол, поки він починає говорити проходять Бізнесмени та Дівчина в навушниках,  проходять по одному в іншу сторону сцени (це треба зробити за першу строфу)

 

Янгол. Таких людей багато. Це байдужі.

Вони на серці мають лиш тавро.

Вони душею бідні та недужі

І не згадають, як робить добро.

 Однак і інші люди є. (вказує на маленьку дівчинку)

Вони — жаринки, що можуть долю людству освітить.

Вогонь добра, любові та надії

Не можна в їхнім серці загасить.

Ці люди можуть все в житті змінити,

Бо на таких тримається народ.

Відважні, чуйні, сильні, працьовиті,

Що можуть знищити перевертнів й заброд.

 

Янгол підходить до дівчинки.

Янгол. — Посміхнись! Я маю для тебе подарунок (дістає з сумки через плече пакунок і вручає дівчинці). Успіху тобі!

 

Дівчинка дякує і розгортає коробку (в коробці чорнобривці, прапор і ключ). Спочатку дівчинка дістає чорнобривці й нюхає їх, і починає посміхатись ледь помітно кутиками вуст. З кожним предметом, який дівчинка дістається з коробки, вона починає посміхатись сильніше.

Дівчинка встає, простягає Мові прапор і ключ і каже:

 

Дівчинка. Пішли в мій дім,

Пішли в мій сон,

Серця хай наші б’ються в унісон.

 

Мова у здивуванні підіймає голову.

Дівчинка повторює ще раз:

 

Дівчинка. Пішли в мій дім,

Пішли в мій сон,

Серця хай наші б’ються в унісон.

 

Мова підводиться і каже:

Мова. У безнадії я уже й не сподівалась

Почути ці важливії слова.

В моєму серці ніби обірвалась

Якась тонка й важливая струна.

Засмучена, що зараз українці

Забули мову рідную свою,

Поводяться немов лихі чужинці

У рідному батьківському краю.

Та радість є у мене: ти, дитино,

Надію знов зуміла відродить.

У те, що мова не живе, не скніє,

Що будуть люди нею говорить.

Хоч небагато нас, та ми свідомі,

Що кожен творить славний наш народ.

Хоч буде складно, будемо незламні,

І станемо гідні слова «патріот».

І прозвучать слова:«Героям слава!»

На честь усіх поборників й борців.

Доведемо, що мова не пропала,

Це мова наших дочок і синів!

Дякую тобі!

 

Мова обіймає дівчинку й накидає їй на плечі прапор.

Дівчинка бере мову за руку й каже:

 

Дівчинка. Здається нам, що мова не важлива,

Яка різниця, як говориш ти.

Однак без мови нація загине,

Не буде українців, згинем ми.

Бо мова — це історія, це воля,

Це наш прадавній генетичний код.

Її ми маємо плекати й шанувати,

Щоб залишився жити наш народ.

 

Виходить Політв’язень, за ним інші й починають співать. (Приспів співають всі)

ОЕ «Більше для нас»

 

Політв’язень. Довгий шлях боротьби й заборони пройшли,

Українською хочем балакати ми.

Ми не хочемо так, як то було завжди,

Мову будемо вчити старанно усі.

 

Приспів:

Давай, залишимо мову для нас!

Давай, ми зможемо більше для нас!

І нехай знає весь світ:

Українська — просто клас!

Давай, залишимо мову для нас!